Багаторівневе стратегічне планування в системі інституційних механізмів управління в Україні

Анотація

Вступ. В країнах, які формують нову модель економіки, дискусійною залишається дилема «хаос» (вільний вибір поведінки всіма суб’єктами) чи розвиток, орієнтований на прогнозне оцінювання і стратегічні цілі, сформовані з урахуванням зовнішніх і внутрішніх чинників, який дав би змогу зберегти організацію. Демонтаж старої економічної системи, формування основ постіндустріального розвитку в ХХІ ст. актуалізують проблему розбудови стратегічного планування.

Мета. Дослідження присвячене розвитку методологічної бази стратегічного планування на основі уточнення взаємозв’язків, цілей, відмінностей його основних компонент у системі багаторівневого управління, оцінюванню чинної практики застосування інструментарію стратегічного планування в Україні та визначенню напрямів його удосконалення в контексті отримання синергетичного ефекту для забезпечення єдності національної економічної системи та її безпекового розвитку.

Методи. Методологічною базою дослідження стало використання системного та компаративного підходів у процесі аналізу теорії і практики стратегічного планування на різних рівнях управління. Використані такі методи дослідження: індукції і дедукції, системного аналізу – для визначення компонентної складової стратегічного планування на різних рівнях управління, pest-аналізу – для виявлення чинників, що випливають на недостатню результативність цього інструменту

в багаторівневій системі управління, інституціонального та компаративного аналізу   – для уточнення цілей і відмінностей окремих компонент системи стратегічного планування, абстрактно-логічний – для виявлення закономірностей еволюції стратегічного планування у перспективі, маркетингового аналізу – для уточнення змісту управлінської діяльності в рамках стратегування.

Результати. Узагальнено наукові підходи до трактування сутності і місця стратегічного планування в системі управління. Розкрито авторську позицію щодо уточнення змісту стратегічного планування, розмежування понять «стратегія» (як напрям дії), «стратегічне планування» (як функція управління). Показано особливості представлення стратегічного планування на різних рівнях ієрархії управління в Україні.

Виявлено причини низької результативності досягнення стратегічних цілей у процесі реалізації стратегій і стратегічних планів у вітчизняній практиці. На основі аналізу чинних документів зі стратегічного планування в Україні уточнено його місце в системі інституційних механізмів багаторівневого управління, диференційовано цілі і відмінності функціонального навантаження на різних рівнях ієрархії управління.

На основі емпіричного аналізу практики застосування стратегічного планування означено основні виклики, які вимагають пошуку управлінських рішень на методичному, нормативно-правовому й організаційно-управлінському рівнях.

Зокрема: проблема системності, ієрархії та автономності планових документів; неузгодженість державних довгострокових і середньострокових стратегій з чинними фінансовими документами (бюджетами); низька якість макроекономічних прогнозів та неврахування міжнародних стратегій, наявність «інституційних пасток».

Визначено шляхи удосконалення стратегічного планування на регіональному і місцевому (локальному) рівнях, зокрема в зв’язку з реформою децентралізації та підвищенням повноважень місцевого самоврядування. Звернуто увагу на

забезпечення методично обґрунтованого і процедурно-закріпленого взаємозв’язку планувальних документів, програмних і фінансових документів, організаційного та методичного забезпечення моніторингу та оцінювання, а також інформаційного зворотного зв’язку, застосування інструментарію регіонального та локального маркетингу тощо.

Зроблено висновок про доцільність розгляду стратегічного планування в системі механізмів управління в країні як багаторівневого, підвищення рівня його системності для досягнення ефекту синергії, імплементації в практику вищого рівня стратегічного планування – стратегування.

Перспективи. В означеному контексті перспективи подальших досліджень мають проблеми узгодження систем стратегічного й фінансово-бюджетного планування, формування стратегічних планів у новому форматі адміністративно- територіальних утворень, розроблення методичних та прикладних положень щодо імплементації стратегування.

Ключові слова: стратегія, стратегічне планування, інституційні механізми, багаторівневе управління, стратегування.