«Фінансове посередництво та економіка» (Нобелівська премія 2022 р.)

Анотація

Вступ. Фінансова система, яка постійно змінюється внаслідок появи нових типів гравців та нових фінансових інструментів, підтверджує необхідність еволюції фінансового регулювання, що вимагає постійного аналізу того, як необхідно будувати дієву, результативну та найбільш ефективну політику. Саме дослідження Нобелівських лауреатів 2022 року Бена Бернанке, Дугласа Даймонда та Філіпа Дибвіга забезпечують основу для регулювання фінансової системи і можуть бути використані для оцінки різних політичних інструментів, спрямованих на боротьбу з економічними кризами.

Мета статті – обґрунтувати внесок Нобелівських лауреатів з економіки 2022 року у розвиток економічної науки в контексті з’ясування ними ролі банків і кредиту, пояснення взаємозв’язку між реальним і фінансовим секторами економіки, обґрунтування природи ліквідності, трактування проблеми невідповідності активів і пасивів та специфіки монетарної політики під час депресій, визначення пруденційних норм, запровадження контрциклічних буферів, сприяння розумінню монетарної політики загалом та шляхів виходу економіки з криз.

Методи. У ході підготовки статті використані загальнонаукові методи дослідження: аналіз, синтез, індукція, дедукція, математичні методи, які найбільшою мірою сприяли розумінню наукових поглядів Б. Бернанке, Д. Даймонда та Ф. Дибвіга щодо «ролі банків в економіці, особливо під час фінансових криз, а також способів регулювання фінансових ринків».

Результати. Обгрунтовано внесок Нобелівських лауреатів з економіки 2022 року у розуміння причин виникнення фінансових криз і специфіки роботи банків в якості фінансових посередників, які здатні, на відміну від домогосподарств, значно краще оцінювати проекти позичальників, стежити за витрачанням коштів та стягувати борги у разі невиконання зобов’язань. Такий моніторинг з боку банківських установ забезпечує можливості для ефективного «трансферу» заощаджень у продуктивні інвестиції без надмірних трансакційних витрат. Відповідно, у випадку масового банкрутства банків оцінка інвестицій перетворюється на проблему, яка негативно впливає на стан ділової активності. Ідеї фінансового банківського посередництва знайшли відображення в моделі Даймонда–Дибвіга, зміст якої зводиться до того, що вкладник, з одного боку, скориставшись послугами банку, не ризикує втратити майже весь потенційний прибуток у разі необхідності термінового повернення коштів, а тому, з іншого боку, погоджується на дещо нижчий дохід за депозитом, ніж міг би отримати від самостійної довгострокової інвестиції. Водночас, Б. Бернанке довів, що насамперед підрив спроможності банків щодо трансформації заощаджень у продуктивні інвестиції визначив свого часу глибину і тривалість Великої депресії. Важливо, що у своїх працях лауреати не обмежувалися теоретичним описом досліджуваних проблем, а підкріплювали наукові ідеї відповідними розрахунками, причому їх висновки втілювались у відповідних політичних рішеннях. Дослідження Б. Бернанке, Д. Даймонда та Ф. Дибвіга, на думку Нобелівського комітету, знижує ризик переростання фінансових криз у затяжні депресії з важкими наслідками для суспільства.

Перспективи. Незважаючи на те, що праці Б. Бернанке, Д. Даймонда та Ф. Дибвіга дали змогу систематизувати та вирішити чимало актуальних проблем, однак простір для подальших наукових досліджень залишається й надалі відкритим. З огляду на постійні зміни в характері фінансової системи кожна наступна криза породжує нові виклики для регуляторів, зокрема в особі центральних банків. Для прикладу, незважаючи на те, що система гарантування вкладів та порятунку банків під час криз виявилась безумовно дієвою, однак, вона може призводити й до різного роду зловживань. Окрім цього, варто зауважити, що відсутність єдино вірного алгоритму запобігання появі рецесій й надалі спонукатиме вчених до активних наукових пошуків.

Ключові слова: Велика депресія, фінансова криза, фінансове посередництво, банки, модель Даймонда–Дибвіга, фінансове регулювання.