Інституційні пастки на ринку зелених облігацій

Анотація

У статті досліджуються національні конфігурації розбудови ринку зелених облігацій в країнах Східної Європи, Кавказу і Центральної Азії та здійснюється ідентифікація інституційних пасток, що можуть виникнути у процесі його формування. Під час написання статті використовувались: метод теоретичного узагальнення (для дослідження наукових праць зарубіжних і вітчизняних вчених, що стосуються формування ринку зелених облігацій); аналітичний метод (для вивчення національних конфігурацій розбудови ринку зелених облігацій в окремих країнах); логічний метод (для формування висновків). Встановлено, що Казахстан, Україна та Грузія мають найбільш просунутий досвід розвитку ринку зелених облігацій, на відміну від Вірменії та Молдови, де цей ринок фактично перебуває на етапі концептуального формування. Порівняльний аналіз цих країн на шляху розвитку ринку зелених облігацій дає можливість виокремити кілька «інституційних пасток», у які потрапляють ці країни: 1) пастка «подвійного режиму» (Казахстан) означає ситуацію, коли частина найкращих практик і стимулів зосереджена у спеціальній фінансовій зоні, а основний обсяг емісій припадає на національну біржу, де регулювання ще не повністю адаптоване. Це знижує системний ефект реформ і розщеплює ринок на «пілотний» та «масовий» сегменти. 2) пастка «зовнішньої залежності» (Грузія, частково Вірменія та Україна) полягає в тому, що зелені облігації випускаються переважно на міжнародних біржах або через приватні розміщення з одним-двома великими міжнародними інвесторами. Водночас локальний ринок капіталу залишається другорядним, що обмежує розвиток внутрішньої інфраструктури й бази інвесторів та унеможливлює «зеленим» інструментам стати драйвером розбудови національного ринку облігацій. 3) пастка «низької ліквідності» (Молдова, частково Україна) пов’язана з тим, що малий розмір та обмежена ліквідність ринку облігацій роблять випуск зелених облігацій малопривабливим для емітентів, навіть якщо інвестиційні потреби у «зелених» секторах значні. Відтак основний потік зеленого фінансування йде через банківські кредити та кредити міжнародних фінансових організацій, а не через ринок капіталу. 4) пастка «одиничного випуску» (Вірменія) означає, що без формалізованої національної рамки (таксономії, стандартів розкриття інформації) успішний пілотний випуск окремого банку не перетворюється на масовий тренд, який охопив би інші фінансові установи, корпоративні й муніципальні емітенти. Подолання інституційних пасток потребує глибших інституційних реформ, спрямованих на підвищення прозорості, посилення ролі незалежних регуляторів і розвиток інституційних інвесторів. Це дає перспективи для подальших наукових розвідок.